Підйом опів на шосту в суботу – то занадто. Проте відчуття важливості сьогоднішнього дня примусило мене встати без зволікань. Зустріч біля метро Берестейська, далі забираємо нашого гіда Тьомича з Сашою-дівчинкою и висуваємося на вихідні позиції на двох транспортних засобах.

Дорога на Малин, повертаємо на Гранітне, машини лишаємо біля адміністрації якоїсь – і вперед. Йдемо вздовж гілки залізниці, обходячи блокпости. Хоч і маємо лист від федерації, проте студентське минуле ще має над нами владу – тому тримаємося якнайдалі від охорони.

Перетнувши дорогу, яка веде від кар’єру на південь і пройшовши ще біля кілометра, ми нарешті, підійшли до мети нашого виїзду. Провівши рекогносцування на місцевості і з’ясувавши що у видобувній промисловості сьогодні робочий день, Тьомич вирішив обійти кар’єр навколо і спуститись прямо біля сосульки. Повернувшись в ліс, ми через болото вийшли до західного краю кар’єру. Далі піднялись на морену, потім два дюльфери на полки, вкриті лісом – і ми біля місця призначення. Сосульки невеликі – метрів сім, лазити можна лише двом. Великої полки, яка вела до великого льодового масиву вже немає – проте велика сосулька, що його створювала знаходилась поряд з працюючим екскаватором, і нам не вистачило нахабності там лазити.

Завішування трас теж цікава річ. Особливо як виглянуло сонечко, маленький струмочок перетворився на водоспад, льодолазіння перетворилось на каньонінг, а мій лижний комбінезон – на водолазний. Проте три кружечки гарячого глінтвейну суттєво покращило настрій. Особливо порадували новачки – лазили так, що тремтіла вся сосулька. Аксєлєрати.
Назад ми вже повертались через прохідну – бо було темно і ми нічого не боїмось!

Ось так!

Рекомендації? Хоч на машинах приємно, проте електричка – непогана альтернатива. І треба якось офіційно лазити – а то довго по лісах бігать.
 

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.
Пожалуйста, зарегистрируйтесь или авторизируйтесь.